ЩО КРИЄТЬСЯ ЗА НЕСТАЧЕЮ ВОДИ: НЕДОСКОНАЛІСТЬ ВЛАДИ, БІДНІСТЬ ТА ГЛОБАЛЬНА КРИЗА ВОДНИХ РЕСУРСІВ

Titl_S26

Френсіс М.О’Доннелл,

Координатор системи ООН та Постійний представник Програми розвитку ООН в Україні

Вода просочує нашу біосферу, будучи основою для життя з найглибших місць океану до найвищих хмар, наповнюючи вологою повітря та просочуючи землю. Справді, наші тіла більшою мірою складаються з води, і ми починаємо своє життя створеними у рідкому середовищі, зачатими у нашому рідкому амніотичному лоні. Вода також утворює основу для нашої першої їжі – молока нашої матері. Вона забезпечує наш розвиток, наше зростання, наше харчування і наше життя. Здається, що її надзвичайно багато, але при цьому вона надзвичайно цінна – без неї ми помираємо.

Зараз помирає наша планета. Довкілля змарновано й зіпсовано. Масштаб масових вимирань і втрат біорізноманіття дедалі більше зростає. І в нас закінчується безпечна вода – як це можливо? Просто задумайтесь над цим хоча б на хвилину. Якщо ми зараз же не почнемо діяти, то в майбутньому можуть спалахнути війни за доступ до дефіцитних джерел води. При цьому океани збільшуються через глобальне потепління! Води стає більше, а безпечної води для щоденного вживання не вистачає.

Проблема питної води лишається величезною проблемою в Україні. Однією з Цілей розвитку, визначених світовими лідерами наприкінці минулого десятиліття у Декларації Тисячоліття ООН (вересень 2000 року), стало покращення доступу до безпечної питної води. Україна відноситься до країн, що є слабо забезпеченими водними ресурсами, тому актуальність питань, піднятих в Декларації, для України є надзвичайно високою. Саме тому, в адаптованому для України варіанті, Міністерством економіки було сформульовано завдання до 2015 року збільшити на 12% частку населення, що має доступ до чистої питної води як у містах так і в сільській місцевості. Причому розрахунки уряду повинні спиратися на більш жорсткі стандарти якості води, наближені до стандартів Європейського Союзу.

Національні та закордонні експерти характеризують екологічну ситуацію в Україні як кризову, що склалася протягом тривалого періоду через нехтування об’єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку сировинно- видобувним, найбільш екологічно небезпечним галузям промисловості. Ці чинники, а також недостатність протягом останніх десятиріч необхідних обсягів інвестицій для оновлення технологій та здійснення природоохоронних заходів, обумовили незадовільний стан довкілля.

При цьому, водні артерії України перебувають у пригніченому та потенційно небезпечному стані.

Наприклад, на думку експертів ООН, басейн Дніпра – ріки, яка забезпечує питною водою близько 70% українців – можна розглядати як класичний приклад нестійкого регіонального розвитку, що є результатом спроб перетворити Дніпровський регіон з традиційно аграрного на промисловий усього лиш впродовж кількох десятиліть. Ситуація ускладнюється ще й надзвичайно гострими соціальними та економічними труднощами, з якими стикаються три країни басейну в процесі переходу до ринкової економіки.

Значимість Дніпра не обмежується лише трьома прибережними країнами – Білорусією, Україною та Росією. Дніпро також впадає у міжнародну водойму – Чорне море, яка належить шести державам (Болгарії, Грузії, Румунії, Росії, Туреччині та Україні). Таким чином, ми розглядаємо стан Дніпровської екосистеми у більш широкому – континентальному аспекті, що має і глобальне значення щодо впливу на стан світових вод.

Отже, і рішення потрібно шукати як на міжнародному – через відповідні міжнародні програми, дослідження, спільне виконання заходів з охорони, раціонального використання та відтворення водних ресурсів Придніпровськими державами, так і національному рівнях – засобами розробки та впровадження національних басейнових програм, впровадження в національне законодавство принципів інтегрованого басейнового управління водними ресурсами.

Під час міжнародних досліджень, проведених в рамках проекту з екологічного оздоровлення басейну Дніпра, який впроваджується Програмою розвитку ООН та Глобальним Екологічним Фондом, було визначено шість найбільш актуальних транскордонних проблем басейну Дніпра, а саме:

  • хімічне забруднення
  • зміна та втрата екосистем і екотонів та зниження життєздатності біологічних ресурсів,
  • зміни гідрологічного режиму,
  • евтрофікація (цвітіння води),
  • забруднення радіонуклідами,
  • затоплення та підтоплення територій.

З більшою, чи меншою впевненістю вказані проблеми є актуальними для усіх водних артерій України.

Промислове хімічне забруднення вод має найвищий пріоритет в Україні. Воно викликано двома головними видами промислового виробництва: великими промисловими підприємствами, які, як правило, мають свої очисні споруди й скидають свої стічні води безпосередньо до водних об’єктів, а також групами розташованих у межах міст різноманітних по розмірах промислових підприємств, що скидають свої стоки до міських систем централізованого водовідведення – каналізаційних споруд, по яких стічні води прямують до міських очисних споруд, а далі до природних водойм.

Таким чином, основними джерелами хімічного забруднення вод в Україні залишаються також і стічні води, що проходять очистку на очисних спорудах міст, більшість з яких перебувають у незадовільному технічному стані, є надзвичайно ресурсо- та енергоємними та потребують негайної реконструкції капітальних споруд та заміни чи оновлення обладнання.

Подивіться лише на ці приголомшуючі факти:

  • Щороку у світі від хвороб, що передаються через воду, помирає 1,8 млн. дітей – 4900 щодня.
  • Щорічна смертність від діареї, яка спричинюється брудною питною водою, вшестеро перевищує середньорічну кількість жертв збройних конфліктів.
  • Майже півмільярда учбових днів щороку втрачається через хвороби, що передаються через воду.
  • Половина всіх мешканців країн, що розвиваються, потерпають від нестачі води та відсутності нормальних санітарних умов.

В Україні системами централізованого водопостачання охоплено 100% міст, 89% селищ міського типу і лише близько 20% сіл.

Централізованими системами каналізації забезпечено 94% українських міст, 50% селищ міського типу і усього 3% сільських населених пунктів.

Ris_S26

Близько 62% населення має доступ до централізованих послуг каналізації, переважно – в містах. Найвищий рівень забезпечення цими послугами – в Запорізькій (81.4%), Дніпропетровській (74.5%), Сумській та Херсонській областях (62%), тоді як у Волинській та Рівненській областях цей показник є меншим ніж 27%. Згідно з експертними оцінками, такі рівні забезпеченості централізованими послугами каналізації є дуже низькими в порівнянні з країнами Західної Європи.

У цілому, основні системи водозабезпечення в Україні є надто зношеними, мають низький рівень технічного стану.

Загальна довжина каналізаційних мереж у межах України становить 33840,9 км, причому близько 10% каналізаційних колекторів досягли максимального ступеню спрацьованості. Більше ніж 2000 км – перебувають у дуже поганому технічному стані й потребують термінової заміни.

Бідні в країнах, що розвиваються, іноді платять за літр води у 10-15 разів більше багатих – це спотворена економіка.

При цьому кожний “цент”, витрачений на надання безпечної води, дає вісім “центів” доходу завдяки підвищенню продуктивності та скороченню витрат на охорону здоров’я. Одним дуже важливим проривом за останні роки стала трансформація дебатів щодо питань міжнародного розвитку з таких, що ґрунтуються на матеріальному вкладі, інфраструктурі та доходах, у такі, що ґрунтуються на більш цілісній оцінці людських потреб та їхньому оптимальному задоволенню. Це вивело нас за межі моделі розвитку, заснованої просто на доходах і стимульованої зростанням, та привело до моделі, що охоплює інші виміри людського добробуту, такі як користування свободою, правами, освітою, довголіттям тощо. Головним інструментом для цього став щорічний Звіт про людський розвиток, для котрого щороку підбирається нова тема. У 2006 році темою цього Звіту була вода, а сам звіт називався “Що криється за нестачею води: влада, бідність і глобальна криза водних ресурсів”. Одним з найприголомшуючих фактів, який було відзначено у цьому Звіті, стало те, що 39 країн із загальною кількістю населення 800 мільйонів чоловік залежать, принаймні, на половину від водних ресурсів, що надходять з поза меж кордонів цих країн. Україна одна з шести центрально-європейських країн та країн СНД (Азербайджан, Хорватія, Латвія, Словаччина, Узбекистан), яка отримує від 50% до 75% своїх водних ресурсів із зовнішніх джерел. Все це становить неабияку загрозу національній безпеці, бо, на думку багатьох експертів, у міжнародному контексті Україна більше залежить від зовнішніх водних ресурсів, ніж від зовнішніх ресурсів природного газу.

Згідно з підсумками звіту ПРООН, Україна потерпає від забруднення, яке пов’язане зі скиданням недоочищених каналізаційних стоків, що утворюються на міських територіях особливо басейну Дніпра і його притоків. Це також є одним з основних факторів, що впливають на санітарно-гігієнічну ситуацію в басейні. Дані моніторингу свідчать про те, що в басейні Дніпра не тільки поверхневі води, а й питна вода має низьку якість і рівні забруднення питної води є дуже високими. Особливо піддається ризику, пов’язаному з вживанням неякісної питної води сільське населення.

Існує постійна загроза спалахів захворювань населення, пов’язаних з водою. Наявні дані свідчать про численні локальні спалахи захворювань, пов’язаних із контактом або вживанням у їжу недоброякісної води, що містить патогенні біологічні агенти-збудники різних інфекційних захворювань людини.

Для України характерно те, що забруднення води є однією з причин виникнення кишкових інфекцій. Існує безпосередня залежність між зростаючими рівнями забруднення води і частотою виникнення захворювань, пов’язаних з водою (ентероколітів, дизентерії, сальмонельозів, вірусного гепатиту А тощо), особливо у південних областях. Результати досліджень, які проводилися за сприяння ООН в Україні, свідчать про те, що мікробіологічне забруднення питної води є основною причиною росту інфекційної захворюваності жителів країни.

Уявіть собі: від брудної води помирає вшестеро більше людей, ніж від війни. При цьому Рада Безпеки ООН ніколи не розгортала для них масове втручання; здається, краще загинути від кулі, ніж від відра, якщо хтось хоче привернути увагу потужної світової еліти. Час закінчується. Проблема ось у чому: саме бідні платять за воду більше всього, але саме вони мають найменший голос, коли йдеться про їх вплив на зміни.

Підписання Україною Декларації тисячоліття ООН є не тільки визнанням проблем людського розвитку, які постають в країні, але й ознакою прийняття державою відповідальності за стан і перспективи людського розвитку, в першу чергу забезпечення безпечного середовища для життя людини. Настав час виконувати обіцянки.

Comments are closed.