ТЕХНІЧНИЙ СТАН СИСТЕМ ЦЕНТРАЛІЗОВАНОГО ВОДОПОСТАЧАННЯ ТА ВОДОВІДВЕДЕННЯ

cwater

Гіпп Т.Р.,

Інститут місцевого розвитку, м. Київ

У 2007 році спеціалісти Інституту місцевого розвитку в рамках проекту Агентства США з Міжнародного розвитку (USAID) “Розповсюдження досвіду реформування сфери комунальних послуг” провели дослідження та підготували аналітичний огляд “Шляхи вдосконалення нормативно-правового та регуляторного забезпечення діяльності підприємств, що надають послуги централізованого водо-, теплопостачання та водовідведення”. Неважаючи на те, що минуло більше ніж 10 років, ця інформація не втратила своєї актуальності.

  1. АНАЛІЗ ІСНУЮЧОГОТЕХНІЧНОГО СТАНУ СИСТЕМ ЦЕНТРАЛІЗОВАНОГО ВОДОПОСТАЧАННЯ ТА ВОДОВІДВЕДЕННЯ

1.1. Системи централізованого водопостачання.

■ Джерела водопостачання.

Джерелами води для систем централізованого водопостачання в Україні є поверхневі водні об’єкти (річки, озера, водосховища) і запаси підземних вод (підповерхневих, міжпластових напірних та безнапірних).

Для 20 пілотних міст Проекту “Розповсюдження досвіду реформування сфери комунальних послуг”, які представляли всі регіони України (за винятком Криму і Донбасу), обсяги забору підземної та поверхневої води були практично однаковими (їх частки у загальних обсягах становили, відповідно, 51% та 49%).

Підземні джерела водопостачання за період їх експлуатації (здебільшого 35-40 років) суттєво погіршили свою якість і сьогодні лише 57% з них відповідають вимогам джерел 1-го класу згідно ГОСТ 2761-84 “Источники централизованного хозяйственно-питьевого водоснабжения”, 36% – вимогам 2-го класу, а решта 7% – 3-го класу.

Ще гірше виглядає ситуація з поверхневими джерелами водопостачання: жодне з них не відповідає сьогодні вимогам 1-го класу.

Якщо взяти до уваги те, що всі підземні джерела і переважна більшість поверхневих джерел під час проектування і будівництва належали до 1-го класу і для них передбачався один тип водопідготовки з тим, щоб якість води довести до вимог ГОСТ 2874-82 “Вода питьевая”, то тепер, коли якість джерел водопостачання (особливо поверхневих) суттєво погіршилась, для доведення води до вимог стандарту необхідно впроваджувати відповідні додаткові заходи, а саме: або змінювати технологію водоочистки, або використовувати нові реагенти. Все це потребує немалих додаткових зусиль і додаткових інвестицій.

■ Транспортування та розподіл води.

Складовими системи транспортування та розподілу води є насосні станції, водогони та розподільчі мережі.

Насосні станції були збудовані здебільшого 30-40 років тому назад і характеризуються наступним:

  • надлишковою потужністю встановленого насосного обладнання (яка у 1,2-5,5 рази, а інколи й більше, перевищує потреби);
  • завищеними порівняно з потребами обсягами перекачуваної води;
  • низькими коефіцієнтами корисної дії робочих агрегатів, а, отже, і завищеним енергоспоживанням;
  • зношеністю технологічного обладнання та незадовільним станом будівель;
  • відсутністю приладів обліку перекачуваної води;
  • регулювання роботи насосних агрегатів протягом доби здійснюється переважно (у 80% випадків) за допомогою засувок, що зумовлює неефективне енергоспоживання.

Водогони та розподільчі мережі. Із загальної кількості водогонів та водопровідних мереж у пілот них містах переважна більшість (47%) прокладена із чавунних труб, практично такою ж (41%) є частка мереж із сталевих труб. Порівняно невеликою є частка водогонів, що прокладені із азбоцементних труб (5% від загальної протяжності мереж), полівінілхлоридних і поліетиленових (3%) та залізобетонних труб (2%).

При цьому 24% всіх мереж використали свій термін експлуатації, оскільки експлуатуються більше 30-ти років. Це в першу чергу водопроводи із сталевих та азбоцементних труб. Про зношений стан сталевих трубопроводів свідчать показники їх високої аварійності. Так, при середній аварійності водопровідних трубопроводів у 116 аварій на 100 км на рік, аварійність сталевих водопроводів більш як утричі перевищує цей показник (367 аварій на 100 км на рік).

Для всіх водопровідних мереж міст-учасників Проекту є характерним відсутність зон тиску, що негативно позначається як на їх стані, так і на обсягах втрат води.

■ Втрати води.

За останні 15 років спостерігається стійка тенденція до зменшення обсягів водоспоживання (~ на 35%) і збільшення втрат води (з 16% до 45%, а інколи й більше).

Втрати складаються із витоків з водогонів, розподільчих і внутрішньобудинкових мереж та неврахованих витрат води і визначаються як різниця між загальною кількістю води, що подана в систему (за звітними даними) і обсягом реалізації, що визначається як сума: (1) показів індивідуальних (квартирних) лічильників та (2) обсягів, розрахованих за нормами водоспоживання при відсутності індивідуальних лічильників. Розраховані таким чином втрати води становлять від 4% до 57%.

Для третини підприємств, втрати за звітними даними яких становили від 30 до 57%, вони були підтверджені результатами натурних вимірювань. Для інших підприємств у результаті натурних вимірювань було встановлено, що реальні втрати вдвічі-втричі перевищують звітні дані і становлять 30-70% (Додаток 9).

Проведене за результатами натурних вимірювань оцінювання питомого водоспоживання населення  показало, що цей показник перевищує усереднену реалізацію (л/особу за добу) у 1,1-2,0 рази (показник визначається як частка від ділення обсягів поданої у житловий будинок води на кількість осіб, що проживають у цьому будинку. Вимірюється у л/особу/добу). Лише на одному підприємстві з 20-ти (у м. Каховка) питоме водоспоживання населення дорівнювало усередненій реалізації, але це у місті, де індивідуальними лічильниками охоплено всього лише 18,4% населення. На підставі вищенаведеного, можна зробити висновок, що значні обсяги реальних втрат води зумовлюються витоками із внутрішньобудинкових систем та недообліком води у будинках.

Результати проведених досліджень дають змогу стверджувати, що витоки із водогонів і розподільчих мереж становлять в середньому до 20% (від загальних втрат), а решта втрат води припадає на витоки із внутрішньо будинкових систем (сантехнічні прилади і трубопроводи) та недооблік води індивідуальними приладами.

■ Енергоспоживання.

Всі системи водопостачання пілотних міст характеризуються

досить високими показниками питомого енергоспоживання: значення цього показника змінюється в межах від 0,124 кВт-год/м3 (м. Павлоград) до 1,228 кВт-год/м3 (м. Славута). Як правило, найнижчі значення цього показника характерні для систем, які не мають власних водозаборів і змушені купувати питну воду (Іллічівськ – 0,168 кВт-год/м3, Павлоград – 0,124 кВт- год/м3, Лозова – 0,516 кВт-год/м3) – (див. Додаток 10). Проте, порівнювати між собою показники питомого енергоспоживання для різних підприємств неможливо, оскільки їх значення залежать від конкретних умов і схем водопостачання. Зокрема, визначальними є наступні фактори:

  • тип джерела водопостачання (підземне, поверхневе, покупна вода);
  • віддаленість джерела водопостачання від міста;
  • перепад висот на території міста;
  • висотність забудови;
  • протяжність мереж.

А тому для аналізу ефективності енергоспоживання використовується показник зменшення/зростання показника питомого енергоспоживання і коефіцієнти корисної дії (ККД) насосного обладнання (Додаток 10).

Динаміка показника питомого енергоспоживання. Лише на кожному другому з пілотних підприємств у системах водопостачання впродовж 2005-2006 рр. мало місце незначне скорочення (у середньому – 4,1%) показника питомого енергоспоживання. Так, найбільшою мірою цей показник скоротився у Сєвєродонецьку (7,5%), що відбулося внаслідок покращання гідравліки та мікрозонування, та у м.Коломия (9,2%), що відбулося внаслідок заміни насосного обладнання та впровадження ПЧТ на 8-ми ПНС.

Разом з тим, як не прикро констатувати, на іншій половині пілотних підприємств відбулося зростання (у середньому на 9,2%) значення цього показника, що свідчить про посилення негативної тенденції неефективного споживання енергоносіїв. Так, найбільшою мірою цей показник збільшився у Білгород-Дністровську та Нікополі (17,1% та 18,1%, відповідно) переважно через скорочення обсягів реалізації в цих містах.

Високе енергоспоживання зумовлюється також невідповідністю між проектною та фактичною продуктивністю встановленого насосного обладнання, відмінність між якими сягає від 1,2 до 5,5 разів.

Порівнюючи питоме енергоспоживання в цілому у системі водопостачання будь-якого з 20-ти підприємств, з питомим енергоспоживанням на окремих насосних станціях цих підприємств, можна побачити значну їх розбіжність – причому питоме енергоспоживання по системі в цілому завжди перевищує питоме енергоспоживання по будь-якій з насосних станцій (як правило, вдвічі-втричі). Це зайвий раз підтверджує наявність значних втрат води в системі водопостачання.

Така ситуація пояснюється тим, що не зважаючи на впровадження енергоощадних заходів (встановлення менш потужного обладнання, пристроїв частотного регулювання – ПЧТ та ін.), зменшення питомого енергоспоживання у системі мало пов’язане з відповідним зменшенням подачі води в систему, яка є величиною не фактичною, а розрахунковою (реалізація плюс дозволений відсоток втрат). Якби дані про обсяги поданої води базувалися на показниках контрольно-вимірювальних приладів, а не оцінювалися розрахунково, то, звісно, що фактичні показники питомого енергоспоживання у системі були би значно меншими. Цей висновок яскраво підтверджується даними про питоме енергоспоживання водоканалів, які використовують покупну воду.

Коефіцієнти корисної дії (ККД) насосних агрегатів. Іншим показником ефективності використання електроенергії є ККД робочих насосних агрегатів. Значна частина насосних агрегатів, які працюють 25-30 років, через зношеність та невідповідність фактичним потребам системи (необхідність регулювання їх роботи засувками) працюють з ККД 25-45%, що зумовлює надлишкове енергоспоживання. Особливо це характерно для заглиблених (свердловинних) насосів, а тим більше для таких, які працюють безпосередньо у водопровідну мережу.

Інша частина насосних агрегатів, особливо ті, де встановлено ПЧТ із заміною насосного обладнання, працює з ККД 84-88%, але частка таких об’єктів у пілотних містах становить не більше 10% від їх загального числа.

1.2. Системи централізованого водовідведення і очищення стоків.

Система централізованої каналізації для 20 пілотних міст Проекту – неповна роздільна, яка передбачає відведення побутових та виробничих стічних вод, а дощові стоки при цій системі стікають у водні протоки відкритими лоткам, кюветами, канавами або тальвегами.

Системи транспортування стічних вод складаються з внутрішньоквартальних і вуличних мереж, головних колекторів, насосних станцій та напірних трубопроводів. Основна частина існуючих систем водовідведення міст збудована 30-40 років тому.

Самопливні колектори та напірні трубопроводи. Із загальної кількості каналізаційних мереж найбільша і приблизно однакова їх частка припадає на мережі, що прокладені із сталевих (30,5%) та чавунних (28,5%) труб. Інша частина мереж прокладена із керамічних (18%), азбоцементних (11%), залізобетонних (11%) та полівінілхлоридних і поліетиленових труб (1%).

При цьому 4% мереж використали свій термін експлуатації, оскільки експлуатуються більше ніж 50 років, а 40% каналізаційних мереж, виконаних із сталевих та азбоцементних труб, є фізично зношеними і потребують повної заміни.

Про зношений стан мереж свідчать показники їх високої аварійності. Так, якщо показник аварійності каналізаційних мереж в Україні становить в середньому 300 аварій на 100 км на рік, то у 20 пілотних містах Проекту він приймає значення в межах від 108 до 3010 аварій на 100 км на рік (в середньому по групі пілотних міст 813 аварій/100км/рік). Варто разом з тим відмітити, що близько 90% всіх аварій на каналізаційних мережах припадає на затори.

Для каналізаційних мереж всіх міст-учасників Проекту характерною є тенденція до збільшення кількості аварій.

■ Каналізаційні насосні станції (КНС).

На КНС, збудованих 30-40 років тому, часто використовується насосне обладнання, встановлене ще під час будівництва. Понад 90% насосного обладнання сьогодні потребує заміни. Продуктивність багатьох насосних агрегатів значно перевищує фактичну потребу (Додаток 11). Це означає, що для зменшення продуктивності насоса до необхідного рівня необхідно прикривати засувки на напірному трубопроводі, внаслідок чого витрати електроенергії на 20-50% перевищують оптимальні витрати (тобто, витрати в робочій зоні насоса з найбільшими ККД).

Для усіх КНС підприємств, які брали участь у Проекті, є характерним наступне:

  • надлишкова потужність встановленого насосного обладнання яка у 2-3 рази, а інколи й у 5-6 разів перевищує потребу);
  • неефективна робота насосного обладнання через значну зношеність (30-40 років експлуатації) та невідповідність робочих параметрів насосного обладнання існуючим параметрам системи, а, отже, і завищене енергоспоживання;
  • зношеність механічного і електричного обладнання та незадовільний стан будівель;
  • відсутність приладів обліку стічних вод, які перекачуються;
  • незадовільний стан запірної арматури (зокрема, засувок і зворотних клапанів), що призводить до надлишкового споживання електроенергії;
  • незадовільний стан систем вентиляції.

■ Споруди з очищення стоків (КОС).

Всі 20 міст, які брали участь у Проекті, приймають стічні води від всіх груп споживачів (населення, бюджетних установ, Інших споживачів), 17 з них проводять їх очищення на власних каналізаційних очисних спорудах, а три підприємства передають стоки на відомчі КОС (Додаток 11). У 18-ти містах має місце механіко-біологічне очищення стоків і обробка осаду на мулових площадках, а у двох містах – комплекс механічної очистки та комплекс біологічного очищення стічних вод у природних умовах, на полях фільтрації.

Каналізаційні очисні споруди (КОС) збудовані переважно у 60-80-х рр. минулого століття. Середній термін їх служби становить 30 років. Основним показником якості очищення стоків є БСК20 (біологічне споживання кисню). Ефективність очищення стоків на КОС по БСК20 не є достатньо високою і часто не відповідає вимогам, які діють в Україні (“Правила приймання стічних вод підприємств та відомчих систем каналізації населених пунктів України”, затверджені Наказом Держбуду України №37 від 19.02.2002 року.).

Загальний стан КОС і тенденції щодо очищення стічних вод є наступними:

  • каналізаційні очисні споруди завантажені в основному лише на 25-50% проектної потужності і тільки в 2-х містах (Коломия та Бровари) завантаження досягає 150%;
  • ефективність очищення стоків на КОС є задовільною у семи містах, тоді як у 10-ти містах вона – незадовільна;
  • на КОС, переважно, дотримуються нормативних вимог щодо якості очищення стічних вод, водночас, рівень дотримання нормативних вимог знижується через скид висококонцентрованих промислових стоків без попередньої очистки;
  • у 17-ти містах, які мають КОС, лабораторії для контролю за їх роботою мають застаріле обладнання і не завжди можуть виконувати контроль за основним показником ефективності очищення стоків, як БСК20, а у трьох містах, підприємства яких не мають лабораторій, контроль за ефективністю очищення стоків на КОС не ведеться;
  • із загальної кількості міст, які мають КОС, лише у двох підприємств (ВУВКГ м.Умань та Міський водоканал м. Світловодська) існують споруди з доочистки (хоча працюють такі споруди тільки в Умані);
  • абсолютно всі КОС мають незадовільний стан будівельної, механічної та електричної частин і вимагають капітального ремонту і повного оновлення;
  • два міста (Самбір та Бориспіль) потребують будівництва нових КОС, а для міста Коломиї актуальним завданням є збільшення потужностей КОС.

■ Енергоспоживання.

Подібно до систем водопостачання, всі системи водовідведення і очищення стоків пілотних міст характеризуються досить високими показниками питомого енергоспоживання (значення цього показника змінюється в межах від 0,092 кВт-год/м3 (м. Сєвєродонецьк) до 1,904 кВт-год/м3 (м. Лозова). Як правило, найнижчі значення цього показника характерні для систем, які не мають власних КОС (Додаток 11) .

Порівнювати між собою показники питомого енергоспоживання для різних підприємств неможна, оскільки їх значення залежать від конкретних умов та інших факторів, серед яких:

  • перепад висот на території міста та кількість КНС;
  • віддаленість КОС від міста;
  • необхідність додаткового перекачування очищених стоків для скиду у водойми;
  • благоустрій забудови;
  • протяжність напірних трубопроводів.

А тому для аналізу ефективності енергоспоживання доцільно використовувати показники зменшення/зростання питомого енергоспоживання і коефіцієнти корисної дії (ККД) насосного обладнання.

Динаміка показника питомого енергоспоживання. Лише на трьох підприємствах (у мм. Ковель, Сєвєродонецьк, Каховка) показник питомого енергоспоживання впродовж 2005-2006 рр. не змінився. На 4-х з 20-ти пілотних підприємств мало місце незначне (у середньому на 9,3%) скорочення показника питомого енергоспоживання у системах водовідведення. Так, найбільшою мірою цей показник скоротився на КП “Коломияводоканал” (21,9%) та КП “Нікопольське ВУВКГ” (7,4%), що відбулося внаслідок заміни насосного обладнання на КНС.

Разом з тим, на більшості пілотних підприємств Проекту відбулося зростання (у середньому на 8,1%) значення цього показника, що свідчить про посилення негативної тенденції неефективного споживання енергоносіїв. Так, найбільше цей показник збільшився на водоканалі м. Світловодська (13,3%) через необхідність очищувати висококонцентровані стоки та у м. Іллічівську (11,5%) через старе енергозатратне обладнання на єдиній насосній станції – ГКНС, реконструкцію якої виконали у 2007 році.

Високе енергоспоживання зумовлюється також невідповідністю між проектною та фактичною продуктивністю КОС та встановленого насосного обладнання на КНС, відмінність між якими сягає від 1,1 до 5,5 разів.

У системі водовідведення 70-80% споживання електроенергії припадає на КОС. Аерація стоків та активного мулу на КОС вимагає найбільших витрат електроенергії у процесі очистки стічних вод. Ці затрати складають до 90-95% від загального споживання електроенергії очисними спорудами. Нинішні аераційні системи у більшості випадків неефективні. Аератори – фільтросні керамічні пластини – низької якості, часто виходять із ладу і відриваються від повітряного фільтросного каналу, що негативно впливає на створення дрібнобульбашкової аерації та ефективну очистку стоків. Крім того, повітря подається кількома великими агрегатами, які не дають змоги регулювати його надходження до аеротенків. Регулювання надходження повітря є важливим, оскільки в періоди малої витрати для досягнення відповідних результатів очистки потрібно менше повітря. Але через брак коштів підприємства не займаються модернізацією аераційної системи КОС, що, у свою чергу, призводить до надлишкового споживання електроенергії. Така ситуація типова для всіх 15-ти міст, які мають у складі систем водовідведення КОС повної біологічної очистки.

Коефіцієнти корисної дії (ККД) насосних агрегатів. Іншим показником ефективності використання електроенергії є ККД робочих насосних агрегатів. Гідравлічна невідповідність насосів у системі каналізації є не менш поширеною, ніж у системі водопостачання. Тиск каналізаційних насосів, звичайно, нижчий, і працюють вони періодично відповідно до рівня стоків у резервуарах. Насоси і двигуни на більшості каналізаційних насосних станцій мають вік від 20 до 40 років. Вони зношені, працюють з низьким ККД, що зумовлює надлишкове енергоспоживання.

  1. ЧИННИКИ/ПРИЧИНИ,ЩО СПРИЧИНИЛИ ПРОБЛЕМИ В СИСТЕМАХ ВОДОПОСТАЧАННЯ І КАНАЛІЗАЦІЇ.

■ Система водопостачання

Основними причинами незадовільної якості питної води є:

  • суттєве погіршення стану джерел водопостачання порівняно з тим, у якому стані вони були на період проектування і будівництва водозаборів, а тому технологія водопідготовки не задовольняє вимогам ГОСТ 2874-82 “Вода питьевая”;
  • відсутність або неупорядкованість зон санітарної охорони (ЗСО) водозаборів;
  • зношенність водогонів і розподільчих мереж (особливо сталевих), їх висока аварійність, що спричинює вторинне забруднення питної води.

Основними причинами незадовільного стану систем транспортування та розподілу води є:

  • значне скорочення обсягів водоспоживання (і в першу чергу за рахунок зменшення водоспоживання промисловими підприємствами), що вимагає перегляду схем водопостачання і потужностей насосного обладнання;
  • відсутність коштів для своєчасної заміни зношеного насосного обладнання та приведення його у відповідність до гідравлічних потреб системи;
  • значна частка водопроводів, прокладених із сталевих, низької якості, труб без внутрішньої ізоляції.

Основними причинами втрат і недообліку води є:

  • відсутність приладів обліку води на всіх технологічних стадіях її проходження (підйом, перекачування і підкачування), що не дає можливості оцінити її реальні обсяги;
  • відсутність зонування розподільчої мережі по оптимальних тисках, що зумовлює надлишкові тиски на вводах до будинків;
  • відсутність мікрозонування;
  • зношеність значної частини водопровідних мереж;
  • відсутність будинкових приладів обліку води, що не дає можливості реально оцінити розподіл втрат води в розподільчих мережах і витоки та недооблік води у внутрішніх системах будинків;
  • зношеність внутрішніх (будинкових) мереж і сантехнічних приладів;
  • постійне зростання кількості індивідуальних приладів обліку води, які встановлюються на внутрішніх мережах, що не є пристосованими для них, а це є призводить до значного недообліку.

Основними причинами високого енергоспоживання є:

  • надлишкові потужності встановленого насосного обладнання;
  • надлишкові обсяги підйому і перекачування (на всіх стадіях) води, яка потім втрачається у вигляді витоків із розподільчих мереж і внутрішніх систем будинків або з різних причин недообліковується;
  • низькі коефіцієнти корисної дії зношеного та невідповідного до параметрів системи обладнання.

■ Система каналізації

Основними причинами незадовільного стану систем транспортування стічних вод є:

  • значне скорочення обсягів стічних вод (і в першу чергу за рахунок зменшення водоспоживання промисловими підприємствами), що вимагає перегляду схем водовідведення і потужностей насосного обладнання;
  • переважна кількість аварій каналізаційних мереж (80-95%) припадає на затори, причиною яких є зменшення кількості стічних вод, яка надходить у самопливні колектори, що призводить до зменшення швидкості проходження стоків та спричинює замулювання мереж. Відновлення пропускної здатності колекторів потребує сучасних машин та механізмів для обслуговування мереж каналізації;
  • відсутність коштів на своєчасну заміну зношеного насосного обладнання та приведення його у відповідність до гідравлічних потреб системи;
  • значна частка каналізаційних мереж прокладена із сталевих, низької якості, труб без внутрішньої ізоляції та азбоцементних труб;
  • зношеність значної частини каналізаційних мереж.

Основними причинами незадовільної роботи споруд з очищення стоків (КОС) є:

  • відсутність спеціалістів-технологів;
  • відсутність вимірювань притоку стічних вод та циркуляційних потоків;
  • недотримання технологічного регламенту роботи КОС;
  • зношене та застаріле технологічне обладнання;
  • застаріле або відсутнє лабораторне обладнання для контролю за роботою очисних споруд;
  • відсутність на деяких підприємствах лабораторії (обладнання та персоналу) для контролю за роботою КОС.

Основними причинами високого енергоспоживання є:

  • надлишкові потужності встановленого насосного обладнання;
  • надлишкові обсяги перекачування та очистки стічних вод (через надлишкові обсяги води, яка втрачається у вигляді витоків із розподільчих мереж і внутрішніх систем будинків або з різних причин недообліковується);
  • низькі коефіцієнти корисної дії зношеного та невідповідного обладнання;
  • застаріла технологія системи аерації КОС;
  • скид висококонцентрованих виробничих стоків вимагає додаткових потужностей повітродувок;
  • необхідність перекачування значних обсягів циркуляційного мулу та очищених стоків.
  1. ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ТЕХНІЧНОГО СТАНУ СИСТЕМ ВОДОПОСТАЧАННЯ ТА КАНАЛІЗАЦІЇ

■ Для систем водопостачання.

На підставі проведеного аналізу технічного стану систем водопостачання, а також аналізу чинників, які спричинили цей стан, слід виділити наступні пріоритетні напрямки, першочергове вирішення яких позитивно позначиться на системах водопостачання в цілому, а також сприятиме частковому вирішенню інших, менш гострих проблем.

Першим найважливішим напрямком є перегляд схем водопостачання з метою визначення реальних потреб у воді, необхідних потужностей насосного обладнання, розподілу водних потоків і оптимізації тисків в розподільчій мережі. Впровадження цього заходу дасть можливість в першу чергу зменшити втрати води в системі, зменшити реальні обсяги її подачі, а, отже, і перекачування, та скоротити витоки із внутрішніх систем будинків.

Другим пріоритетним напрямком є заміна морально застарілого і фізично зношеного насосного обладнання на сучасне (з високим ККД), відповідно до потреб системи. Це дасть можливість оптимізувати тиски в розподільчій мережі, зменшити водоспоживання і витоки із внутрішніх систем будинків, знизити аварійність мережі, а це все разом дозволить зменшити енергоспоживання системи водопостачання.

Третім пріоритетним напрямком є покращання якості питної води шляхом проведення:

реконструкції водоочисних споруд із впровадженням новітніх технологій, які забезпечать доведення сирої води до вимог ГОСТ 2874-82 “Вода питьевая”;

упорядкування та запровадження жорсткого контролю за зонами санітарної охорони водозаборів;

планової, цілеспрямованої заміни/відновлення аварійних, ветхих і зношених трубопроводів, що дозволить зменшити вторинне забруднення води.

■ Для систем каналізації

На підставі проведеного аналізу технічного стану систем водовідведення, а також аналізу чинників, які спричинили цей стан, слід виділити наступні пріоритетні напрямки, першочергове вирішення яких позитивно позначиться на системах каналізації в цілому, а також сприятиме частковому вирішенню інших, менш гострих проблем.

Першим найважливішим напрямком є скорочення енергоспоживання в системі водовідведення за рахунок:

Складання водного балансу з метою визначення реальних обсягів стічної води, необхідних потужностей насосного обладнання як для КНС, так і для споруд КОС.

Реконструкції КНС, яка буде здійснюватися у відповідності до визначенного водного балансу шляхом підбору та встановлення сучасного енергоефективного насосного обладнання, що відповідатиме гідравлічним параметрам системи водовідведення.

Модернізації системи аерації на КОС. Реабілітація аераційної системи складається з (а) заміни старих аераційних систем на нові сучасні системи, (б) заміни повітродувок/компресорів у відповідності до потреб аераційних систем, (в) встановлення приладів контролю за процесом аерації. Економія електроенергії досягається за рахунок можливості регулювання подачі повітря до аеротенку відповідно до його потреби у біологічному процесі очистки. Другим пріоритетним напрямком є покращання експлуатації системи каналізації за рахунок комплектації підприємств сучасними машинами та механізмами. Це дасть можливість знизити кількість заторів на самопливних колекторах, зменшити час на ліквідацію аварій, покращить стан навколишнього середовища.

Третім пріоритетним напрямком є поступова (в межах можливостей) заміна каналізаційних колекторів та напірних трубопроводів. Припускається, що незадовільний стан каналізаційних колекторів і трубопроводів не впливає безпосередньо на виробничі витрати водоканалу, але заміна найбільш аварійних ділянок мережі необхідна для зменшення ризику підмивання і підтоплення вулиць і підвалів будинків, зменшення негативного впливу на навколишнє середовище і стан громадського здоров’я та зменшення штрафів, пов’язаних з цим.

Четвертим пріоритетним напрямком є реконструкція КОС, вдосконалення процесів очистки стоків та обробки осаду, відновлення обладнання, окремих технологічних споруд та комплексів, встановлення відповідних контрольно-вимірювальних приладів. Відповідно, ефект від впровадження проявлятиметься в зменшенні негативного впливу на навколиш­нє середовище внаслідок покращення якості стоків після КОС та у зменшенні площ, відведених під мулові майданчики (що є дуже гострою проблемою сьогодення).

  1. ПРОПОЗИЦІЇЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ У ВОДОПРОВІДНО- КАНАЛІЗАЦІЙНІЙ ГАЛУЗІ

Аналіз технічного стану водопровідно-каналізаційних підприємств та особливостей роботи систем водопостачання і водовідведення дає можливість стверджувати, що деякі з вищезазначених проблем зумовлюються недосконалістю нормативно-правової бази. Тому необхідно на загальнодержавному рівні:

  • виключити із Державного реєстру допустимих до застосування водолічильників ті лічильники, які не відповідають сучасним вимогам (низький поріг чутливості та відсутність проти- магнітного захисту), як це зроблено у Литві, Румунії та Польщі;
  • до Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” внести зміни й доповнення, які б передбачали обов’язковість встановлення приладів обліку води на всіх технологічних стадіях підйому, перекачування, очищення води і стоків та звітування тільки згідно цих приладів;
  • внести доповнення до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо запровадження адміністративної відповідальності за порушення наведеної вище вимоги;
  • внести зміни й доповнення до будівельних норм і правил, які б перебачали заборону приймати в експлуатацію новозбудовані об’єкти (водозабори, насосні станції, будівлі різноманітного призначення з внутрішньобудинковими системами водопостачання) без наявності лічильників води;
  • внести доповнення до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, які б передбачали обов’язкове включення до складу державної приймальної комісії представників водо-, теплопостачальних та інших організацій, що є виробниками або виконавцями комунальних послуг.
  • внести до Законів України “Про питну воду та питне водопостачання” та “Про житлово- комунальні послуги” зміни й доповнення, які б передбачали обов’язкове запровадження будинкового обліку споживання води при наявності повного поквартирного обліку, з використанням показників квартирних приладів обліку як підстави для пропорційного розподілу між власниками квартир плати за послуги відповідно до показників будинкового приладу обліку.
  • у будівельних нормах і правилах передбачити такі вимоги до внутрішніх мереж водопостачання:
  • будівництво таких внутрішньоквартирних мереж, для яких облік води в квартирах здійснювався би лише за допомогою одного лічильника холодної води;
  • встановлення лічильників лише класу С (з високим порогом чутливості) і за межами квартири;
  • умови встановлення лічильника мають бути такими, щоб унеможливити несанкціонований доступ до нього споживача.